Московська патріархія. Екскурс до історії № 3

Активісти Союзу православних хоругвоносцівВ кінці 1700 року помер московський патріарх Адріан. Петро І в той час знаходився з московським військом під Нарвою. Тут, в таборі, він отримав лист, що стосувався ситуації, яка склалася в зв’язку зі смертю патріарха. Своїм розпорядженням, без врахування думки архієреїв (що було в традиції московських царів), він призначив блюстителем та управителем патріаршого престолу митрополита Рязанського та Муромського Стефана (Яворського).

24 січня 1701 року був відновлений Монастирський приказ, до введення якого було віднесено Патріарший двір, архієрейські будинки та монастирські землі. Невдовзі вийшло декілька указів, які скорочували, і до того обмежену, самостійність духовенства від світської влади.

25 січня 1721 року був опублікований Духовний регламент, який разом з маніфестом Петра, утворив нове управління Московською патріархією. За взірець було взято спосіб управління протестантських церков на кшталт ліфляндської, головою якої Петро став в 1711 році після приєднання Ліфляндії до Росії.

Духовний регламент не приховував, що Духовний колегіум не має нічого спільного з церковними соборами, а прирівнювався до афінського ареопагу та єрусалимського синедріону.

«Велико и сие, что от соборнаго правления не опасатися отечеству мятежей и смущения, яковые происходят от единаго собственнаго правителя духовного» Духовний регламент.

Віднині члени Духовного колегіуму, єпископи Московської патріархії, повинні були «споспешствовать все, что к его царского величества верной службе и пользе во всяких случаях касатися может». Тому для єпископів була встановлена спеціальна присяга, яка між іншим містила в собі таку формулу: «Исповедую же с клятвою крайнего судию духовной сей коллегии быти самого всероссийского монарха, государя нашого всемилостивейшого». Про Господа Ісуса Христа навіть не було і згадки.

Організація «Святейшаго Синода», як було пізніше названо Духовний Колегіум, передала управління Московською Патріархією повністю в руки держави. Контроль над Синодом було віддано в руки обер-прокурора, як «ока государевого и стряпчого по делам государственным».

А 1 березня 1721 року офіційно було створено «Приказ инквизиторских дел» на чолі з протоінквізитором та провінціал-інквізиторами на місцях. Донощики, з числа московських попів, отримували половину грошей та майна засуджених.

Не всі знають, що паралельно з Синодом Петро І, як глава Московської патріархії, організував «Всешутейший, Всепьянейший и Сумасброднейший Собор» на чолі з „Всешутейшим и всесвятейшим патриархом Никитой Плешбургским, Заяузским, от великих Мытищ и до мудищ“. В якому Петро І мав чин протодиакона на ім’я Пахом Пихайхуй, а «патріарх» мав імя – Петропизд. Мовою спілкування на «Соборі» було прийнято московські матюки.

Члени «Собору» носили особливий одяг: на митрі було зображено язичницького божка Бахуса, а замість панагії висла пляшка з горілкою.

Подальші історичні події показують, як все далі і далі віддалялася Московська патріархія від того, що можна взагалі назвати Церквою:

- Племінниця Петра І, «цариця призрачного зраку» Анна Іоанівна помістила на єпископських панагіях своє зображення в сильно декольтованій сукні з великими персами.

- Імператор Петро ІІІ в 1762 році ліквідував в Московській Патріархії ікони (крім Христа та Богородиці), вдягнув священників у цивільний одяг та наказав обрити бороди.

- Його син Павло І сам себе причащав та вирішив самостійно служити Літургію.

- Обер-прокурор «Святішого Синоду» князь А.Н. Голіцин прямо на засіданні заявив, що взагалі в ніщо не вірить.

- Микола І на чолі Синоду поставив кавалерійського генерал Н.А. Протасов.

І це не повний перелік діянь керівників Московської Патріархії – російських імператорів.

Жодних заперечень на подібний стан Церкви з боку московських архієреїв (за рідким виключенням, переважно з боку українських єпископів) не було. Хто ж виступав проти, миттєво опинялися в ув’язненні. Як митрополит Арсеній (Мацієвич), заживо замурований в ревельській в’язниці під іменем «бродяги Андрея Враля».

Кульмінаційним періодом МП була т. зв. «распутинщина», коли сибірський варнак за власним уподобанням призначав обер-прокурорів Синоду.

Так званий синодальний період, що проіснував до 1917 року, з додатком 70 років радянського періоду перебування в сергіанській єресі народив таке огидне явище як Московська Патріархія. І справа не в крутих поворотах історії (чого тільки не буває), справа, що ніхто з московських ієрархів і досі не прагне очиститися через покаяння. Мабуть, такий стан справ їх цілком влаштовує, аби ними керували Пихахуї та Распутіни.

Амінь.

Сергій Чаплигін, спеціально для Molotoff.info

Comments:

Прочитав сам — передай іншому: