Нах нам Нахман?

Субота, 01 жовтня 2011, 10:42

Молоді хасиди в Умані.Не вірте ніколи, якщо хтось скаже, що українці — дика нація! Ніколи не вірте, як би вас не переконували. Ми — дуже терплячій та делікатний народ. Особливо, коли справа стосується грошей. У цьому впевнилася побувавши в переддень єврейського Нового року в Умані.

Цьогоріч на паломництво на Черкащину з 23 країн світу з'їхалися понад 50 тисяч хасидів. Уявіть собі цю кількість, коли у самій Умані мешкає близько 80 тисяч людей. Ви рідко побачите місцевих, які живуть неподалік могили цадика Нахмана. Вони просто виїжджають подалі на ці дні. Здають свої помешкання іноземцям, й тікають, аби не бачити того жаху, що коїться з їхніми будинками, вулицями, містом.

Одразу, що кинулося в око, одяг хасидів. Зрілі чоловіки ходять в чорних або у білих халатах. На головах високі капелюхи, широкі круглі хутряні шапки (кажуть, що коштують по $ 3 тис). На ногах білі гольфи. Погода прохолодна, багато хто у рукавицях і теплих в'язаних шапках. Хтось схожий на бомжа, а хтось в костюмі від "Brioli ".

Ніколи не бачила одночасно стільки сміття. Вулиця Пушкіна, що веде до могили цадика, просто всіяна пластиковими тарілками, стаканами та недопалками. Вздовж дороги горами накидані переповнені сміттєві пакети.

Цього року ще дуже добре комунальні служби прибирають. А до цього тут були таке, що страшно і згадувати, - зауважує на лавочці біля дев'ятиповерхівки рятувальник з МНС.

Будинок, біля якого чергує еменесник, у хасидів користується неабиякою популярністю. Стоїть неподалік останків їхнього пророка, поряд також ставок, в якому по єврейським традиціям відмолюють гріхи. Квартири тут бронюють чи не за рік. Раптом з якогось поверху вилітає скло. Падає на асфальт, де ходять люди. По землі розсипалися осколки.

- Нікого не заділо? Ну і слава Богу, - видихає рятувальник. - У них все просто: допив з дволітрової банки сік, викинув з вікна. Щось не сподобалося, вибив скло з вікна. Захотів посцяти, став посеред кімнати. Можуть вийти на вулицю, стати посеред дороги. Стоїть, дзюрить. Підходить міліціонер, робить зауваження, а він йому 20 баксів сує. Міліціонер взяв бабки й пішов.

В багатоповерхівці, яки найдорожчий з усіх, свою трикімнатну квартиру здає місцевий Василь Миколайович.

Набираю 17 -20 чоловік. З одного за добу беру по 500 баксів. За вісім днів, що живуть набігає більше 40 тисяч. Кожного року. Після них правда треба робити капітальний ремонт. Спокійно можуть собі підпалити стіни, розбити унітаз. Зламати усі меблі. Але, вигідно все одно. Тому, чекаю їх наступного року, коли приїдуть. Дуже чекаю! - розповів чоловік.

З будинку виходить місцева літня жінка вигуляти свою руду дворняжу. Квартиру вона не здає принципово.

- Навіть не питайте мене за цих тварин! - нервує жінка, стискає кулаки й швидко уходить. Собака гавкає на маленьких хасидів, що катаються на гойдалці. Діти починають кривлятися з неї.

Єврейський квартал обвішаний плакатами на івриті, кругом біл-борди мобільного оператора "Лайф". Рекламують вигідні тарифи, по яким зручно дзвонити в Ізраїль та Європу. Кілька кафе із єврейськими назвами. По центру вулиці десятиповерховий будинок, на ньому також на івриті щось написано. Кажуть, то готель для паломників.

З 14 до 17 години у хасидів обід. Збудували кілька великих їдалень. На входах стоять військові. Пропускають тільки хасидів. Сьогодні пригощають тушкованими бобами, струдлями з маком та яскравим різнокольоровим десертом схожим на наш мармелад. Більшість їсти виходить на вулицю. Сідають на парапети, під парканами. Після того, як доїдять, посуд залишають. В смітник не викидають. На їх місце приходять інші, також сідають. Тому така картина вимальовується, їдять в смітті, як свині. Смішно, але ж свинину євреї не їдять. За їхнім тлумаченням вживати м'ясо тварини, що їсть біля свого ж гівна — гріх.

Поряд з однією із їдалень приватний будинок орендували елітні хасиди. Приїхали з Нью-Йорку.

- Шалом! Заходьте до нас на барбекю! - запрошує на англійській мові середнього зросту чоловік віком до 40 років. - Я в дитинстві жив в Умані.

За хвилину виносить тарілку з двома великими шматками смаженого філе курки.

- Кошерне! - уточнює.

Підходить бородатий чоловік. Каже, живе в Чернігові. Приїздить сюди восьмий рік. Розмовляє ламаною російською.

- За годину ми всі зберемося біля ставка. Будемо гріхів позбавлятися. Знаєте як? Станемо біля води, і символічно станемо вивертати кишені. На Новий рік будемо їсти гранати з медом, така традиція. І дуже смачно.

За п'ять годин, що пробула в Умані побачила лише чотири жінки, які приїхали з хасидами. Їм заборонено ходити. Та й загалом до представниць прекрасної, статі хасиди відносяться вкрай агресивно. Моя колега побувала на їхньому паломництві за день до мене. Так Людмилі довелося приставляти охорону з нашого міліцейського спецбатальйону. Бо її мало не закидали камінням. Хотіли побити. Самі правоохоронці були налякані. По швидше завели сховати дівчину до свого вагончику.

Дорога до могили Нахмана розмічена жовтою смугою. Одна дівчина заступила за половину по правий бік. Миттю до неї підскочив старий сивоволосий хасид, почав сварити на івриті. У цей же момент я стояла саме на жовтій смузі. Мене за руку равнув дуже високого зросту перекладач.

- Не заходьте, бо вони накинутися можуть. Це для них свята земля. "Не правовірним", тим більше жінкам, там бути небезпечно, - пояснив.

Під вечір хасиди масово почали спускатися до озера. Місця всім там не вистачало. Ставали хто де, й молилися.

Йти до ставка мене відмовляють друзі. Я спеціально одягалася так, щоб бути схожою на хлопчика: джинси, кросівки, на голову блайзер, а поверх нього капюшон. Ззаду, можливо і була на пацана трошки схожа, як сказали мої хлопці, але навіть не нафарбованою все одно була подібна дівчині.

- Ти подивися, вони всі там збираються митися. Оно рушники, душ-гелі несуть. Представляєш, що з тобою зроблять, якщо на них голих глянеш?! Розірвуть! - відмовляє Олексій.

Мені про всяк випадок виділяють друга з компанії, щоб ніхто не образив. Вирішуємо піти до магазину. Продавчиня каже, хасидам до вподоби "Пепсі" та український коньяк. Розбирають миттю.

- А ще брали таке віскі, 300 гривень за пляшку, - показує на пляшку "Джоні Вокер".

Починається дощ. Хасиди продовжують молитися. Мало хто з них біжить додому. Капелюхи та шапки обережно покривають в целофанові пакети, одягають назад. Коли закінчують молитися, хмари розходяться. Всі починають збиратися біля безкоштовних автоматів з кавою та чаєм. Вирішила спробувати той чай. Одразу відставила стакан, він тхнув не заваркою, а запареною травою. Гидотною. Кава, ну якщо до неї додати цукру та ще кави, майже смачна. Хлопці, з якими я приїхала, взагалі відмовилися пробувати хоч щось кошерне. Проте, помітила, як одного хлопчика, що лузав зернятка привезені з Ізраїлю, гукнув міліціонер.

Дай зернят, - простягає йому руку.

Малий із розтискає свою долонь, дістає одне зерно, недбало кидає в долоні правоохоронцю.

Мало, дай ще! - випрошує міліціонер. Хлопчик кидає ще два зерна і йде геть з єхидною посмішкою.

Маленькі хасиди, то взагалі окрема історія - неконтрольовані. Бігають стрибають. Можуть плюнути на тебе, закидати поп-корном, зернятами. Половина хлопців по 14-15 років палить. Загалом всі хасиди палять страшенно. І після викуреної цигарки спльовують на землю. Тому, весь асфальт білий від слини.

У переддень свята єврейським паломникам забороняється розмовляти по мобільному, керувати авто, навіть користуватися запальничкою. Тому, вони підпалюють у місцевих, потім один у одного. Але, як виявилося, найбільший гріх, то давати інтерв'ю. Особливо фотографуватися та говорити на камеру.

- No pictures! - із злістю кричать вони, коли помічають, що їх знімають.

Проте телевізійники виставляють камеру для прямого включення, навколо оператора та журналіста збирається натовп. Роздивляються їх так, наче ніколи нічого подібного не бачили. Стрибають, кривляються, танцюють. Деякі особливо уважно роздивляються відеокамеру. З відкритими ротами, наче, побачили друге пришестя Христа. Поки журналіст у говорить у прямому ефірі, в обличчя йому кидають зернята, позаду співає пісні рудий юнак.

Кореспондент розповідає про смерть 19-річного паломника. Той втопився під час ритуалу у ставку.

- Він з двома братами плескалися у воді. Стрибали, пірнали. Один десь зник під водою. Ми подумали, що він так жартує. Поки не зрозуміли, що він потонув. Витягали його хасиди, - повідомив його керівник частини місцевого МНС.

Ми виїхали з Умані після 19 годині. Коли сіла в машину, перехрестилася. Слава Богу, мене ніхто не намагався закидати камінням чи побити. Навпаки, чогось до мене всі були дуже люб'язні. Посміхалися, намагалися заговорити, розповісти. Чому? Сама дивувалася. Може, що маю такий видатний профіль, що мене прийняли за свою? Байдуже. Деякі хасиди здалися мені симпатичними, в плані людяності. Але тим не менш, я б сильно нервувалася, якби щось подібне коїлося в моєму місті. Коли тебе, вважають за бидло, тільки тому що вони платить бабло. І за ці гроші засерають твої вулиці, ні за що не ставлять твоїх близьких, можуть накинутися на жінку, бо переступила лінію. І почувають себе тут господарем. Думаю, наш би мер не дозволив, щоб так себе поводили у Вінниці. Хоч і має прізвище Гройсман. Та якщо у нас і була ця святиня, він би точно знайшов компроміс і зміг домовитися з усіма. У нього, це добре виходить.