Пам’яті невідомого ув’язненого

Фото Ліззі Седін

В зв’язку з цим хочеться врочисто повідомити вас про те, що:

- поки ви читаєте цей пост на ямі (в карцері) київського СІЗО гниє приблизно 15 чоловік. 5 з них щойно захворіли на туберкульоз. 3 на гепатит. Ні першого ні другого їм ніхто на місці не діагностуватиме, аби не довелося лікувати.

- сьогодні в кабінеті стоматолога київського ізолятору ВІЛ-інфекцію (через не продезінфіковані інструменти) підчепило одна-дві людини. Можливо, кілька годин тому ще одна дівчина підчепила ВІЛ через те, що інфікована сусідка по камері скористалася її бритвеним станком.

- щойно через відмову «стучать» ще якогось хлопчину працівники «оперчастини» відправили «на виховання» у «пресхату». можливо вранці його винесуть звідти ногами вперед. але ви цього не дізнаєтесь. бо вам не покажуть це в новинах. і ви просто цього не помітите. бо ви ніколи не задумуєтесь над долею «кримінальних елементів»…

- приблизно раз на квартал, одна з ув’язнених жінок народжує мертву дитину. А через що? А через те, що їжа в СІЗО м’яко кажучи ху*ова… Ще чого жінка могла народити мертву дитину? А через те, що на допитах слідчий бив її ногами в живіт, аби вона взяла на себе те чого не робила. Чи просто бив електро-шокером так, щоб опіки позалишалися (Спробуйте на собі шокер. Скільки вам треба для того щоб вирубитись? — кілька секунд! А для того щоб опік лишився треба кілька хвилин протримати…) Примытка автора: якщо дитинка народиться живою — це теж може бути тимчасовим явищем, бо сидіти цій дитинці в камері разом з мамою. А камери для дітей не пристосовані. Там нема ні ліжечок і брязкалець… є смердюча «нара», на якій гниє мама і її дітьо. Якщо пощастить — харчуються з «передачок», якщо ні — обидва жеруть баланду (бо дитяче харчування дерибаниться ще на підходах до камер. І є воно тільки тоді, коли хтось раптом захоче передати гуманітарну допомогу… таких — небагато).

- а тепер ще додамо значний відсоток тих, хто покінчує життя самогубством через те, що не витримує цих тяжких умов. Кого судять ні за що. У кого слідчий – мудак, і адвокат мусорський. Від кого за час відсидки усі відвернулися. У кого забрали дітей. Від кого пішов чоловік чи дружина. У кого забрали (ті ж мусора) квартиру. Хто конає від тяжкої хвороби (а в СІЗО і найлегшу застуду важко пережити)…

Ще одне невеличке уточнення:

У київському слідчому ізоляторі знаходиться близько 7000 чоловік. В не більш як 300 з них провина вже доведена судом і вони відбувають покарання. Решта – лише підозрювані. Приблизно половині з них провину можна буде довести лише шляхом фальсифікації матеріалів справи та шляхом інших правопорушень. А це приблизно 3300 чоловік. Якщо їхня провина доводиться таким чином, то можна припустити, що приблизно чоловік так 1000 з них взагалі не є винними у інкримінованих злочинах. А тому я сміливо припускаю, що з них за цей рік в Київському СІЗО чи не в Київському СІЗО а в інших місцях позбавлення волі за цей рік помруть чоловік 100-200.
В кожному обласному центрі є щонайменше 2 слідчі ізолятори, а це приблизно 50. Помножте 50 на 100… а на 200… а коли більше?

І насамкінець. Розповім вам про те, що відбуватиметься завтра, післязавтра, в неділю, і весь наступний тиждень… Попри усі звіти керівництва СІЗО №13 ніхто не інструктуватиме ув’язнених з питання техніки безпеки, і адміністрація не візьме під свій контроль терміновий ремонт усіх електроприладів і розеток в камерах. Ні, те що відбуватиметься найближчим часом – звичайний причинно-наслідковий зв’язок. Помер хлопець – про це дізналися поза межами СІЗО – влетіло великим начальникам – влетіло оперативній частині – влетіло «вєртухаям»… а значить вони будуть зривати свою злість на тих, на кого вони можуть зірвати її безкарно – звісно на в’язнях. Себто грядуть (а може вже і почалися) «шмони». Повторююсь – не для профілактики чогось поганого, а для того аби не жилося добре. Адже, як казав мені один корпусний в СІЗО: «Вам плохо? Это хорошо! Ведь в СИЗО и должно быть плохо». У в’язнів повідбирають голімі ножики (зроблені з кришок від консервів) аби вони не могли порізати собі хліба. У кого є телефони – у тих їх повідбивають. У кого є аспірин – заберуть аспірин. А на додачу усіх вищеперерахованих позакидають у карцери. Але на цьому це не закінчиться. Винахідливості і підлості СІЗОшних «вєртухаїв» могли б позаздрити наглядачі концтаборів. Майже впевнена в тому, що з камер позабирають (під виглядом поламаних і тому небезпечних) усі телевізори, кип’ятильники і холодильники (у кого є така розкіш).

А для вас, шановні читачі, радіослухачі і телеглядачі ця історія перестане бути інформаційним приводом вже за півтори доби.

P.S.: Одразу хочу наголосити на тому, що стаття може викликати неоднозначні відчуття. Я пишу її не для того, щоб применшити трагедію одної людини перед трагедіями тисяч. Ні, я пишу її для обивателя, для мегетька, який подивиться це по телевізору і звісно ж прийме точку зору телеведучого. Але, якщо цей же мегетько йтиме вулицею і побачить стрій в’язнів повз який походжатиме мусор і плюватиме кожному в’язневі в обличчя, що зробить мегетько? Мегетько підійде і теж плюне.

Я пишу це для того, щоб мегетько перевиховався. Або застрелився.
Я пишу це для того, аби люди, провину яких не доведено були на свободі, а не гнили в СІЗО.
Я пишу це для того, щоб Лук’янівське СІЗО нарешті перестало бути тюрмою і перетворилося таки на музей репресій. Меморіал пам’яті невідомого ув’язненого.

Автор: Ганна (Сінькова) Лисиця

Comments:

Прочитав сам — передай іншому: