Чому так ненавидять західний універсалізм?

Середа, 17 листопада 2010, 12:32

ІсламРізко критикована книга Тіло Сарацина «Німеччина руйнує сама себе» спровокувала активні дискусії про християнський образ людини, християнсько-єврейську культуру, про боротьбу західної та східної культур.

Знову предметом розмов став західний універсалізм, який протистоїть універсалізму ісламському. Питання тут саме в життєвості і привабливості центральних ідей.

Нині (зокрема, з легкої руки Горста Зеегофера (Horst Seehofer – німецький політик, функціонер ХСС, прем’єр-міністр федеральної землі Баварія) проводяться активні дискусії про християнський образ людини, християнсько-єврейську культуру, про можливість залучення ісламу до німецьких суспільних процесів і про обмеження імміграції з чужих культурних ареалів. Ми навряд чи помилимося, якщо припустимо, що мова йде про офіційні рецензії на книгу Тіло Сарацина (Thilo Sarrazin – німецький політик, і економіст, активіст СДПН, донедавна був членом правління Bundesbank), про котроверсний дискурс, який навряд чи б досягнув такої інтенсивності без тези економіста, яка звучить по пост-шпенглерівськи: «Німеччина руйнує сама себе» (Deutschland schafft sich ab – назва книги Тіло Сарацина, виданої влітку цього року).

У ході обговорення випірнули два терміни, одне з яких видається вартим довіри в сенсі аргументації, інше – підозрілим: релігія та культура. Федеральний президент Німеччини трактує християнство, юдаїзм та іслам як підмурівок для будування політичних мостів, творення німецького суспільного миру. Культура ж, навпаки, прив’язана до Заходу чи ще вужче – до Німеччини чи німецького. Проте, саме вона віддавна слугує окреслюючим поняттям для існуючих культур світу, для соціального тіла (Арнольд Тойнбі, Arnold Toynbee) у його планетарній ході крізь час. У німецькій дискусії поняття повинні слугувати політичній меті: релігія є тестовим терміном для толерантності, в той час як культура демаркує межі толерантності і можливості інтеграції.

Чи є культура і релігія троянськими кіньми?

Можливо, справа полягає у доволі жорстких цільових рамках, якщо з появою в дискусіях релігії та культури у політичних та інтелектуальних колах запанувало щось на зразок відчаю чи гніву. Чи мова йде про «троянських коней»? Можливо, про якісь приховані атаки на уявно звитяжне секулярно-релігійне просвітництво з його універсальними всесвітніми амбіціями, чи реставративне звертання до астрономії культур, які традиційно трактуються або як випромінюючі утворення, або як астероїди з бійницями? Прогресивне мислення виступає проти архаїчного світогляду во ім’я світлих прав людини, демократії, глобальної економіки капіталу та вартостей суверенітету.

Цей двобій – аж ніяк не новий, він безперервно ведеться з часів Великої французької революції, тож набув уже собі майже «античного» формату з усіма притаманними явищами старіння. Можна було б це забути і порекомендувати, замість абстрактних високих польотів, прагматичний підхід до імміграції та інтеграції. Адже спостереження за конфліктними ситуаціями вже перестало бути цікавим. У той час, як політика використовує релігію та культуру в якості засобу для дезавуювання (якщо не випаровування) неприємних тем, в реальному світі зустрічаються насправді більш універсалістські рухи у вигляді непримиренностей: планетарні претензії на монопольність частково репрезентовані у релігійних вченнях, частково вбрані в однострій культурних пріоритетів, чиї владно-політичні проекції не вдасться просто так попустити повз очі.

Ісламський універсалізм утопічно одержимий майбутнім

Західний космос цінностей з його центральною суперзіркою – правами людини та демократією – належить, без сумніву, до важливіших витворів людства. Перед тим, як тимчасовою змогло з’явитися почуття домінантності, необхідно було подолати найбільші мислимі перешкоди – ідеологічні диктатури ХХ століття, останньою ця доля спіткала радянську комуністичну систему. Керівними ідеологіями цього наступу були не релігії в точному сенсі слова, а тут прислужився карбований силою віри, винятковістю, святим ритуалом і літургією монотеїзм. Відомі культи осіб лідерів і богині розуму перебували у невизнаних відносинах спорідненості. Звідси бере своє походження універсалізм, згідно з яким воля Бога, котрий виступає свого роду лордом-охоронцем печатки, охоплює все людство і відкриває двері до спасіння. Однак, в інший спосіб, який навряд чи надається до узгодження. У час, як амбіції світового панування папської церкви дещо остудилися , а криза віри серед християн досягла певного рівня, посилання німецького президента та те, що християнство та іудаїзм «без сумніву» належать до надбань Німеччини, виглядає як повідомлення з далекого минулого. А те, що ісламському універсалізмові вдасться підпорядкувати земну кулю Аллахові, виглядає схожим чином утопічно й одержимо.

Занепад краю, де сходить сонце

Іслам не тотожній ісламізму, і це дійсно правда, але – лише напів. Релігія без церкви виконує політичну місію. Тим, що вона не знала ні Просвітництва, ні секуляризації, лише частково можна пояснити, навіщо її керманичі тримаються за політичній халіфат світу і за правові концепції шаріату. Це також відбувається з упертості, з того почуття, що інші інсценізатори історії ганебно зловжили їхньою довірою. Видатна ісламська культура з імпозантними містами, процвітаючою літературою, медициною, математикою та астрономією перетворилася зі слави на іпотеку почуттів. У XVIII столітті, багато хто повторив за звитяжним принцом Євгенієм Савойським, що мусульманський світ втратив свою політично-цивілізаційну роль. Відтоді й розпочався, як різко сформулював дослідник ісламу Бернард Льюїс (Bernard Lewis), «занепад краю, де сходить сонце».

Вирішальним і парадоксальним є, однак, те, що іслам, немов у поступовому своєму занепаді чинить запеклий опір західним універсалістським претензіям, чи навіть вдається до агресивного їх неприйняття, так що стає чимраз важче визначити межі між віровизнанням та фундаменталізмом. Ми не знайдемо там жодного духу демократії, адже там, де релігію використовують як засіб захоплення влади, виникає вороже ставлення до правої культури і християнської віри. Повалення тирана в Іраку створило видимість парламентської системи, на прищеплення цінностей суверенітету не варто сподіватися так само, як і на «місіонеризацію» Афганістану. Західний універсалізм, який США і їхні добровольці з часу терактів 11-го вересня 2001-го року проштовхують як Божу звістку, провокує гнів, замість акцептації.

Індуїзм запобігатиме «вестернізації»

Принаймні вартим уваги є відкидання західного універсалізму в нових економічних наддержавах в Південній та Східній Азії. У Піднебесній культурні рамки узагалі політично вимурувані, як стіна. Політична стриманість «мас» розглядається як ціна за привілеї вільного господарювання. В Індії від «вестернізації» захищає індуїзм (80 відсотків населення). Жорсткі кастові правила (включно з кастою недоторканих) панують в країні, де люди практично не їздять на відпочинок закордон. За чистотою її аури пильно стежать брахмани. 160 мільйонів залишаються «недоторканними», упослідженими – такі от суперечності приховуються за формулою «Найбільша демократія у світі». Конституції обох країн звучать цілком по-західному (як і сталінська конституція, затверджена у рік початку Великого терору, 1936р.). Людська гідність, свобода, недоторканість помешкання – номінально згадані (у Китайській Народній Республіці, починаючи з Конституції 1982-го року), але залишаються романтичною нереальністю.

Західний універсалізм не знаходить (такий можна підбити місійний підсумок) жодних правил гри для майбутніх наддержав, а також у проблемних зонах Азії та Африки, тобто – для більшої частини світу. Колись він діяв по-новаторськи, по-бойовому, проводив звитяжні походи Олександра Великого, здійснював духовну експансію, по-новому розкривав світ. З того часу він живе у величних спогадах і безмежних сподіваннях, почерпуючи жаль до себе навіть зі своєї розпачі, як писав Поль Валері (Paul Valéry) в 1924-му році. Все більше і більше, утім, він вгрузав у поняттєві ритуали, рутинні впівголоса застороги до конкурентів, у той час, коли в оперативну фазу входили політико-економічні зустрічні рухи з колоніальних часів.

Універсалістська конкуренція позначається на формах співіснування культур, релігій, етнічних груп, впливає на міграційні потоки, на інтеграцію та асиміляцію, зрештою – на безпекову і зовнішню політику. Питання тут саме в життєвості і привабливості центральних ідей. Результат складно передбачити. Чи стане він сприятливим, залежить від самосвідомості культурних, релігійних та світських сил. Затребуваною стала сила забутої утопії.