WolfevonLenkiewiczУ дискусії щодо універсалій вималювалося три основні позиції – Іоанна Скота Ерівґени, Фоми Аквінського та Вільяма Окками. Ідеї останнього походять з переконання, що жодних сакральних реальностей самих по собі не існує, є лише світ матеріальних речей і людський розум конструює на підставі спостережень за ним свої знання.

Визнання первинності існування речей ставило в центр уваги спостереження та експеримент із речами.

З цього народжується філософська концепція, що отримала назву емпіризм (грец. έμπειρία — досвід). Емпіризм говорить, що єдиним джерелом і критерієм всіх знань є досвід і, відповідно, всі знання ґрунтуються тільки на досвіді. З погляду емпіризму, нічого неможливо довідатися про світ, окрім як зі спостережень за реально існуючими речами в умовах досвіду.

Основний принцип емпіризму полягає в тому, що життєва практика, мораль та наука повинні базуватися винятково на відповідному досвіді.

Сакральність Буття відкидається прихильниками емпіричної філософії як забобон, що фальсифікує картину спостережуваної зовнішньої реальності. Культи й обряди, традиції й міфи, давні заповіти й перекази, що йдуть углиб століть, духовний та релігійний досвід не мають жодного сенсу в реальному житті.

Іншою складовою стало уявлення про світ, природу та суспільство як про механізм. Цей напрям у філософії зводить усю багатогранність світу до механічного руху однорідних часток матерії, а складні закономірності розвитку – до найпростіших законів механіки, на кшталт годинника.

Це повністю суперечить розумінню про Всесвіт як про організм, яке властиве церковному баченню.

Із цих нових, небувалих моделей світу, як досліджуваного та механічного нагромадження матеріальних речей, походить зовсім нове розуміння природи реальності.

Ключовими фігурами в цьому напрямку стали:

Френсіс Бекон

Вважав, що тільки розум є головною та вищою якістю індивідуума. Те, що лежить поза розумом має бути відкинуте. Все, що походить не від розумових висновків і спостережень за зовнішнім світом є неспроможним.

Програма Френсіса Бекона полягала у звільненні розуму від вищих реальностей, давала йому (розуму) статус найвищої та останньої інстанції в розумінні та поясненні Буття.

Ідеальним суспільством, за Беконом, є таке, що будується на розумовій діяльності. В ньому мають бути відкинуті ті речі, які не мають раціонального пояснення.

Джон Локк

Закінчену філософсько-політичну програму розробив послідовник Френсіса Бекона – Джон Локк. Він уперше застосував основні принципи емпіризму до уявлення про людину та суспільство.

У центрі філософії Локка перебуває «людина без властивостей», такий собі наділений розумом та сформований зовнішнім середовищем механізм. Завдання людини полягає в тому, аби розвинувши свої раціональні якості, вона звільнилася від станових, догматичних, кастових та інших традицій і побудувала нове суспільство, засноване на договорі між такими ж індивідами.

Саме філософія Локка і лягла в основу сьогоднішнього лібералізму.

Відтоді світ зі сфери ідей став сферою речей, а з форми цілісного існування перетворився на складену з приватних індивідуумів умовність.

Автор: Сергій Чаплигін, спеціально для Molotoff.info

Comments: