Володимир Фесенко: цивілізаційний вибір Україна зробила – це Європа

Нещодавно Російська Федерація виступила ініціаторкою створення конфедеративного союзу держав з єдиним політичним, економічним, військовим, митним, гуманітарним та культурним простором, під назвою Євразійський Союз. В дане утворення вже увійшли крім самої Росії Білорусь та Казахстан, а також претендентами на членство є Киргизстан та Таджикистан.

З’ясувати зовнішньополітичної перспективи України, оцінити негативи та перспективи шляхів геополітичної інтеграції допоміг голова правління у Центру прикладних політичних досліджень "Пента" Володимир Фесенко.

Як Ви вважаєте, чи має Україна на даному етапі свого розвитку інтегруватись у якийсь політичний, військовий чи економічний союз або організацію?

- Коли ми говоримо про інтеграційні інтереси України потрібно розуміти, що інтеграційні тенденції є домінуючими в світовій практиці. Це стосується і глобальних інтеграційних процесів, зростає вага міжнародних організацій, які так чи інакше встановлюють порядок у різних сферах. Наприклад, СОТ, яка хоч і не на всі сто відсотків ефективна, там є теж ряд проблем і ведеться мова про її реформування, але вона регулює міжнародні економічні відносини, встановлює певні правила і стандарти. Майже всі провідні країни намагаються вступити до СОТ, свого часу це зробив і Китай, Україна, а нещодавно і Росія.

Крім цього є регіональні організації, в які також більшість країн інтегруються. Регіональні структури є і в Південній і в Північній Америці, в Африці, в Азії. Україна також знаходиться в рамках цих інтеграційних процесів, але наша специфіка і одночасно наша проблема в тому, що Україна є на роздоріжжі і має відповідати на два виклики – це Європейський Союз і Євразійський Союз.

В принципі, Україна на законодавчому рівні визначилась, наш головний вектор інтеграції – це європейська інтеграція. На мою думку, це консенсусний вибір, оскільки він значною мірою відповідає суспільним настроям і це в першу чергу вибір елітних верств населення: бізнесових, політичних та ін. Проте, ми не можемо ігнорувати тенденції євразійської інтеграції, оскільки для України країни колишнього Радянського союзу і сама Росія є важливим торгово-економічним партнером.  35% українського зовнішньоекономічного обігу припадає на Росію, близько 40% в цілому на пострадянський простір. Тому, на мою думку, ідеальний варіант для України з точки зору геополітики і геоекономіки потрібно знайти баланс інтересів. Тут також потрібно враховувати баланс внутрішньополітичних інтересів в самій Україні, де російський чинник є дуже вагомим. Проблема України полягає в тому, що ми не можемо одночасно інтегруватись і в один блок, і в інший. Українська влада змушена шукати формат такого балансу інтересів.

Минулого року Віктор Янукович визначив, що Україна буде поступово інтегруватись в Європейський Союз, а стосовно Митного союзу Україна буде долучатись у форматі 3+1. Тобто ми не вступаємо в це об’єднання, але відбувається секторальна інтеграція, яка не буде суперечити нашій інтеграції в європейські структури. Це був би ідеальний варіант, але Росія проти такого сценарію, вона вимагає конкретного визначення. Однак такий варіант в свою чергу найгірший для України, бо ми не можемо відмовитись від європейської інтеграції. Хоча, потрібно розуміти, що навряд чи в найближчі перспективі Україна матиме можливість повноцінно інтегруватись в ЄС. Тут більш реалістичним буде варіант "крок за кроком". Спочатку потрібно довести до кінця підписання нової угоди, щоб запрацювали механізми поглибленої і всеосяжної Зони вільної торгівлі з ЄС, а це, по суті, є частковою економічною інтеграцією. Для цього також потрібна внутрішня модернізація країни.

Чи може Україна успішно розвиватися без геополітичної інтеграції?

- Ізоляційні варіанти, як правило, виникають у відповідь на різноманітні кризові явища. Зараз ми бачимо, що глобалізація має не лише позитиви, а й негативи. Світова економічна криза засвідчила, що вона досить потужна і сильно б’є по економічних і соціальних інтересах країн. Тому, як відповідь на ці кризи, виникає позиція ізоляції, відмови від міжнародної інтеграції.

Але, по-перше, потрібно розуміти на скільки це можливо. Напередодні Першої і Другої світових воєн подібні настрої були популярні в США, але врешті-решт там зрозуміли, що це не найкраща стратегія. Навпаки краще не цьому не тільки заробляти, а й посилювати свій вплив через участь у світових справах. Саме завдяки цьому США стали світовим лідером.

Україна розташована в епіцентрі світових геополітичних і геоекономічних конфліктів, так чи інакше ми мусимо на них реагувати. Ще є варіанти повної автаркії, коли країна повністю закривається від решти світу, але це повна архаїка і занепад, як, наприклад, в ситуації з Північною Кореєю.

По-друге, варто враховувати, що ми живемо в добу глобалізації, світ стає все більше взаємозалежним і на цьому можна заробляти. Якщо весь світ глобалізується – ми не можемо бути осторонь.

По-третє, так склалося, що за роки незалежності Україна є експорто- і імпортозалежною державою. Тому, якщо навіть хтось захоче це зробити, то йому це не вдасться без серйозних соціальних і економічних втрат та проблем. Ми не можемо закритися від решти світу, бо вже занадто пов’язані з ним. Більша частина українського ВВП наробляється за рахунок експорту і споживання значною мірою залежить від імпорту.

На Вашу думку, чи є щось, що стимулює країну до геополітичної інтеграції?

- І внутрішні і зовнішні чинники. Наприклад, у наших стосунках з Росією – це не тільки геополітика, оскільки ми ще є однією з частин колишнього радянського простору. У нас багато спільного: в Україні майже 20% етнічних росіян (в Криму вони переважають); офіційно третина громадян – це російськомовна частина населення, а неофіційно – це половина від усього населення; за даними соціологів, не менше чверті громадян мають подвійну ідентичність  - мають одночасно і українську і російську ідентичність. Відповідно, російський вплив на нашу соціокультурну і політичну ситуацію є дуже вагомим. Згідно даних щорічного соціологічного моніторингу Академії наук України, не менше 60% українців виступають за відновлення союзу разом з Росією та Білоруссю. Але, в той же час, є й інша не менш популярна ідеє інтеграції в ЄС, яку підтримує 55-60% громадян. Ці дані свідчать, що українці мають амбівалентну суперечливу масову свідомість, у нас третина громадян виступають одночасно за союз з Росією і за союз з Європою. Звичайно, що так не має бути, але такий стан свідомості, який ми не можемо ігнорувати.

Чи впливає, на Вашу думку, національний менталітет українців на вибір одного з геополітичних сценаріїв?

- Звичайно, що відіграє. Ментальність українців також неоднозначна. Виходячи з тези, яка є національним стереотипом, що "моя хата скраю", ми мали б бути ізоляціоністами. І серед українців є значна частина населення (20-25%), яка вважає, що ні до кого не потрібно приєднуватись, а потрібно бути наодинці. Але ж ми живемо на кордоні двох цивілізацій – європейської і євразійської - кордон між якими проходить через нашу країну, про це, до речі, писав і Семюель Хантінгтон. Тому, це постійний виклик для України, і як би ми не хотіли бути скраю – у нас це не вийде. Ми будемо постійно в центрі подій і самі маємо визначати свою долю, а не чекати, що це зроблять європейці, росіяни чи американці.

Також частина наших громадян історично і ментально пов’язана з Європою, інша частина – з Росією. На вибір українців впливає також і спадок радянського мислення на політику, економіку та інші сфери, що в свою чергу гальмує рух у Європу.

Частиною нашої сучасної ментальності є погляд на ідеал європейського життя: вищий рівень соціальних стандартів, вищий рівень самого життя та комфортність. Але також потрібно враховувати, що крім менталітету досить велику вагу в цьому займає інтерес конкретних суспільних груп. Наприклад, чому саме Янукович і люди з його оточення, які далекі від європейських ідеалів, обирають інтеграцію в ЄС? Це не стратегічний, а тактичний вибір, це не світоглядний вибір, а цинічно-прагматичний. Команда теперішнього президента дуже добре розуміє, якщо зробити вибір на користь Росії, то це означатиме повну залежність від росіян, а вони хочуть бути господарями у своїй країні… Тому хочуть балансувати між Європою і Росією, а європейська інтеграція для них – це контр-важіль  в стосунках з Кремлем.

Як Ви вважаєте, чи впливає саме географічне розташування України і наявність на її території різних інфраструктурних мереж на вибір певного варіанту інтеграції?

- Потенційно, це має сприяти і підштовхувати інтеграційні наміри України. Не випадково ще з початку 90-х років в Україні дуже популярною є ідеє про те, що наша держава має бути інтеграційним містком між Європою та Росією. Ідея дуже популярна, але погано реалізована. Україна дуже слабко використовує свій інфраструктурний потенціал, частково через те, що для цього потрібно певні вкладення в розвиток цієї мережі. Натомість у нас практикується максимальне експлуатування чогось, поки ми його повністю не зруйнуємо. Немає стратегічного підходу.

Значна проблема з українською ГТС…Так ж ідея консорціуму – це інтеграційний проект. На мою думку, поступово буде приходити розуміння, що просто зберігання труби – наше нікому не віддамо – цього замало. Врешті-решт труба буде сухою, бо росіяни і європейці вже реалізують свої обхідні газотранспортні проекти. Тому, ідея консорціуму, коли українці зберігають стратегічний контроль, але залучають до реконструкції і використання цієї системи партнерів – це шанс найбільш ефективно використовувати ГСТ в майбутньому, і для того, щоб зберегти за собою статус стратегічного транзитера центральноазійського газу. А казати, що це наше і ми його нікому не віддамо – це хибний підхід.

Які ще можливі сценарії інтеграції України окрім європейського та євразійського варіантів?

- Потрібно виходити з того, що вже є і на що ми мусимо реагувати. Звичайно, що є інші напрямки зовнішньої політики України, це зокрема стосунки з новими економічними гігантами - Китаєм, Індією, Бразилією, є стосунки з США, але це не інтеграційні проекти. Інтеграція – це те, що на наших кордонах. Тому, на мій погляд, поки найбільш реалістичні – це два варіанти. Але є ще глобальні формати співпраці, наприклад, все та ж СОТ, а також НАТО. З Північноатлантичним альянсом є звичайно великі проблеми: критичне ставлення серед населення та політичного класу, проблема стосунків з Росією, яка категорично ставиться до такої співпраці України. Однак, на мою думку, ця проблема все таки буде залишатися для нас актуальною із трансформацією самого НАТО, або ж зі зміною самої геополітичної ситуації в регіоні.

Як Ви оцінюєте досить популярну раніше ідею створення центральноєвропейського чи східноєвропейського блоку країн?

- На мою думку, це напівфантастичний варіант, який суперечить політичній реальності. Ця ідея була популярною після Першої світової війни, а також після розпаду СРСР. Але наразі ця ідея не вписується у формати Європейського Союзу. Якщо припустити, що буде розпад ЄС, то тоді можливий варіант, що виникнуть нові інтеграційні об’єднання. В даний момент – це абстрактний геополітичний проект, який практично не пов’язаний з реальним політичним життям. Звичайно, є формальні і неформальні стосунки другого-третього рівня України з країнами Східної Європи, але їх не можна назвати інтеграційними – це скоріше координація, а також певна спорідненість інтересів в регіоні.

Ви маєте на увазі багатовекторну політику?

- Можна і цей термін використовувати, але мені більше подобається «баланс інтересів», що взагалі є мистецтвом політики. Однак, все таки на першому місці має бути європейська інтеграція, а в залежності від цього ми маємо вибудовувати наші стосунки з Росією та іншими інтеграційними формами на пострадянському просторі. Цивілізаційний вибір Україна зробила – це Європа, хоча є проблеми з практичною реалізацією цього вибору. Якщо через деякий час виникнуть серйозні проблеми в середині Європейського Союзу, то ми маємо на це адекватно реагувати. Так чи інакше, але ми приречені, ми в зоні тяжіння двох цивілізаційних середовищ – європейського і пострадянського, ядром якого є Росія.

Але значна частина політиків та експертів впевнена, що саме через політику багатовекторності, яку Україна провадить від початку своєї незалежності, ми перебуваємо у тому стані, який є зараз в державі.

- Ми приречені на таку багатовекторність. Потрібно розуміти одну просту річ, що Україна не могла діяти таким же чином, як Польща чи балтійські країни. Не могла. У нас не було такої можливості. В 90-ті роки в Україні і Польщі питання взагалі стояло про можливе входження у склад Росії. Про європейську інтеграцію більш-менш серйозно почали говорити на початку 2000-х років, зокрема в посланні Леоніда Кучми "Європейський вибір". До цього європейський вектор інтеграції України не був пріоритетом української зовнішньої політики. В цьому сенсі Україна запізнилася, ми не можемо реалізовувати ті ж стратегії, що поляки, чехи чи прибалти. На той момент - це був вибір еліт, а не вибір суспільства, яке до питань інтеграції і досі ставиться абстрактно.

Який все таки з перерахованих варіантів, на Вашу думку, є оптимальним для України?

- Головний інтерес України – це пошук прийнятного і реалістичного балансу інтересів між європейською інтеграцією та стосунками України на пострадянському просторі. Тому, ми змушені шукати оптимальний для нас баланс інтересів, але, щоб був пріоритет – Європа.

Розмовляв: Олександр Саліженко

Comments:

Прочитав сам — передай іншому: