Сирія – країна моїх мрій. Частина 2

Вівторок, 12 липня 2011, 12:32

Веселим турецьким автобусом, де людей, що спілкувалися б англійською майже не було, я перетнув кордон турецького і арабського світів. Одразу ж стала помітна різниця, у арабів таки рівень культури суттєво нижчий. Вийшовши на станції, я почав шукати стійку для приїжджих, де за словами одного з жж-юзерів, який проторив цей маршрут до мене, мали роздавати шарові карти. Ага, де там – не з моїм щастям.

Роздивившись навколо і не знайшовши нічого, що хоч трохи б нагадувало потрібний заклад, я вирішив поспілкуватись з місцевими (так і хочеться сказати «аборигенами» - але якось не політкоректно чи що). Ну і тут почалось…

Автостанція є автостанція, ти людям про стійку з картами, вони тобі про «таксі, містер, таксі». Все ж один араб, якого я вже кілька разів відшив набором англо-арабсько-українських фраз, вирішив, що без перекладача не обійтись і відвів мене до якогось соліднішого дядька. Дядько дав мені телефон, аби я зв’язався з іншим арабом, до якого і приїхав в гості, але той щось не брав слухавки…

Стійки з картами не було, може то була інша автостанція. Через пару хвилин передзвонив Анас (добре хоч не Авас :), я попросив його, аби він зорієнтував таксиста і той довіз мене до нього.

Таксі – прямо як в кіно… Беззубий, чорніше чорної землі араб, який ні слова не шарить англійською… Ну реально ні слова… і я, що не шарю арабської. Це було не спілкування, а якийсь цілковитий ржач))) Я просто плакав… На мигах, за допомогою розмовника і силою телепатії ми таки трохи поговорили))) він привіз мене в центр, де дав телефон, аби набрати Анаса. І тут новий прикол для не-араба – цифри на телефоні індійські. Так я до кінця подорожі і не зрозумів чого ми користуємось арабськими цифрами, а араби – індійськими…

Ну, з горем пополам араб-таксист передав мене арабу-Анасу) Мене переповнювало щастя – я за кілька днів зустрів людину, що майже вільно говорила англійською. Я говорив, не перестаючи, забуваючи і згадуючи слова, матюкаючись російською, що забув слова ну і так далі.

Зясувалось, що у Анаса уже живе троє поселенців, які ото як і я вирішили відкрити для себе Сирію. Поляк – Філіп, полячка – Магда і француженка – Камі. Стало ще цікавіше. Таким от інтернаціональним крю ми пішли до фортеці, в принципі єдиної толкової пам’ятки в Алеппо. По дорозі, зайшовши до закладу, де нам таки дали шарові карти Сирії (щоправда вони французькою – але то нічо).

Міжнародний рух

Біля входу стояв пацик, що продавав якийсь місцевий напій. Я ризикнув скуштувати... Не те щоб смачно, але екзотично як мінімум. Особливість – він наливає пійло з цікавого бачка прив’язаного за спиною.

Перед від’їздом я хотів зробити ISIC, але студентом стаціонару мені бути не судилось і картку мені не дали. Інший варіант - зробити IYTC, той же ISIC, але для не-студентів. Виявилось, що в Сирії він не дуже канає. Вхід у фортецю – 150 фунтів (3 долари), з айсіком – 10 (громадянам Сирії - 15). Моя картка геть не допомогла. Висновок – їдете в Сирію – робіть ISIC.

Цитадель, майже як в кіно Міхалкова

Облазивши фортецю і попивши чаю, споглядаючи Алеппо, ми відправились на базар. От базар, це звичайно щось... Арафатки, національне вбрання, посуд, м’ясо тварин, овочі, коротше що хочеш.

Арафаток набрав вагон у якості сувенірів друзям і знайомим, ще й лишилось...

Східний базар

У Анаса і його брата Ясіра (я його називав Ясір Арафат, але він чогось ображався) були справи, то екскурсію містом ми продовжили самотужки. Два поляка(які познайомились у Анаса вдома), француженка і українець. Арабською, ясне діло, ніхто не володіє…Я прослухав три аудіо уроки сирійського діалекту, а Магда (полячка) колись вчила в універі трохи. І що ви думаєте? Нашого словникового запасу вистачило з головою.

Вразила привітність людей. Підходиш до лівого чувака і просиш щось пояснити, збирається купа арабів, які пробують зрозуміти, що нам треба і колегіально допомогти. Дійшло до того, що ми знали куди іти, але все одно зупиняли людей, аби просто поговорити...

Нормальний арабський хлопака

Бісило тільки одне – говориш арабське слово, тебе ніхто не розуміє. Показуєш це слово у словнику, вони його повторюють – ну точно так само як сказав ти і розуміють… Почуваєшся дауном. Спершу я думав то лише у мене так, виявилось, що у всіх інших той же напряг.

Велика мечеть

Зайшли до мечеті, де дівчат нарядили згідно суворого ісламського канону. Цікаве місце… Ходиш собі без взуття, спокійно так… Хоча не дуже спокійно.

До мене причепився якийсь чудак, що косив під божевільного і волав, що він вождь жидівського народу. Волав на всю мечеть, що Башар Асад (президент Сирії, фото якого висить на кожному кроці, а що ви хотіли - авторитаризм) нічого йому не може зробити, бо інакше Ізраїль знищить Сирію чи щось таке.

-А що ви про це думаєте?

- Нічого ми про це не думаємо і взагалі ми немісцеві. Німєсниє ми – шо не ясна?

Знаючи про ставлення Сирії до Ізраїлю (окупованих палестинських територій, як вони це називають) мені одразу стало стрьомнувато. Пацика ми зрештою відшили. Потім виявилось, що там багато таких – ходять провокують.

Там до речі багато тіхарів, як пояснив нам Анас, в Сирії вважається, що будь-хто, хто продає на вулиці гумки чи запальнички – сексот. Судіть самі, коштує цей товар там дууууууууууже дешево, за день набігає пару доларів. Вигоди – 0. А от постояти в людних місцях і послухати про що говорять люди – саме воно. До нас часто непомітно так прилаштовувались торговці таким крамом, ну а ми гнали з них своїми мовами.

Втомившись і нагулявшись ми поїхали додому. Дім виявився в курдському передмісті, куди араби побоювались заїжджати. Нічого не зрозуміло… Назв вулиць і номерів будинків не існує в принципі…Як іти додому точно ніхто не знав, тому ми вийшли на зупинці і просто стали, обмірковуючи що ж його робити. Одразу підійшла дівчина і запитала чи у нас проблеми. Одразу ж за нею якийсь дядько. Ламаною англо-арабською ми пояснили ситуацію. Вони набрали Анаса, який за нами вийшов.

В чергове вразила доброзичливість людей… Підійти попросити телефон – жодних проблем, самі підійдуть і запропонують… Підвезти чи якось допомогти – та без питань… Може то іслам на них так впливає? Хз, але менталітет явно кращий. Я весь час згадував слова Боргезе, який колись подорожував з подругою цими краями. Він розповідав, що подруга серйозно думала приймати іслам.

Вдома ми вирішили не заморочуватись з вечерею і послали Ясіра за шаурмою, яка там так і називається – шаурма. Коштувала вона один долар = 50 фунтів. Я замовив дві – реально другу ледь доїв... Поживно як я не знаю що.

Наша з Філіпом кімната

Потім ми півночі сиділи на балконі і розмовляли про все нас віті, навіть трошки шепотом про політику і Башара Асада. Тусувати на балконі – це до речі притаманна усім арабам фішка. Однак ми жили в курдському районі, де арабів було не так вже й багато, тому на балконі тусували лише ми. Але сидіти на балконі, курити кальян і слухати азан – це таки щось.

Анас у кожусі пастуха